Наприкінці XV ст. у Володимирі збудовано пристосоване до оборони житло — характерну для епохи феодалізму споруду — замочок єпископа. Він розміщений на південь від Успенського собору біля схилу невисокого пагорба на березі р. Луги. Це Г-подібна в плані будівля, одноповерхова з боку подвір’я та двоповерхова з півдня через перепад рельєфу. Стіни нижнього поверху ззовні підсилені потовщенням та контрфорсами. Невелика каплиця відображена на південному фасаді ризалітом. Характерною деталлю є два ґаночки біля входів до північного й західного фасадів. У західний торець будівлі органічно введено оборонну башту, перебудовану наприкінці XIX ст. на дзвіницю.
Починаючи з другої половини XVI ст., особливо в XVII-XVIII ст., значно посилилася польсько-католицька агресія на українські землі. Люблінська унія 1569 р., а за нею й церковна Брестська унія 1596 р. відкрили широкий доступ на Волинь полякам та католицькому духовенству Свідченням політики польської влади, спрямованої на покатоличення населення Волині, є архітектурна спадщина XVII-XVIII ст., що збереглася у Володимирі-Волинському. У XVIII ст. в місті зводяться три католицькі монастирі — єзуїтів, домініканців та капуцинів, а також парафіяльний костел святих Йоакима та Анни.
Монастир єзуїтів розміщений у центральній частині міста на схід від давньої площі Ринок. Костел Послання Апостолів (або Серця Ісусового) збудований у 1718-1755 pp. на кошти слонімського старости І. Садовського за проектом архітектора М. Радзиміиського. Це однонавова будівля з трансептом та однією ззовні прямокутною, а в інтер’єрі криволінійною в плані апсидою. Головний (західний) фасад фланкують дві башти, поставлені під кутом до площини фасаду. Триярусні башти (удвох нижніх ярусах — восьмигранні, у верхньому — квадратні в плані) перекриті невисокими чотирисхилими наметами. Площина головного фасаду між баштами сегментно ввігнута, що характерно для розвиненого бароко, і завершена лучковим фронтоном досить невиразного малюнка. Фасади розчленовані пілястрами; внутрішнє оздоблення знищене.
Південніше костелу розташований докорінно перебудований двоповерховий мурований корпус келій XVIII ст.
У північний відрізок мурованої огорожі монастиря органічно введено невисоку7 гарну барокову двоярусну дзвіницю (знищена в 1970-х роках). її нижній ярус мав вигляд двопрогонової аркади, а верхній прикрашали соковиті волюти та фігурне завершення.
Збудований у стилі бароко монастир єзуїтів був одним з основних архітектурних ансамблів історичної частини міста і зараз належить до визначних пам’яток архітектури другої половини XVIII ст. Дві вежі західного фасаду є висотними домінантами серед забудови старого міста.
Після скасування ордену єзуїтів, у 1774 р. монастирські будівлі були передані монахам -василіанам, а в 1840 р. — православному чоловічому першокласному монастиреві. Костел став монастирським храмом Різдва Христового.
Домініканський монастир Св. Трійці розміщений у західній частині старого міста. Заснував його в 1497 р. Великий князь Литовський і король польський Олександр Ягеллончик. Ансамбль мурованих споруд склався протягом XVII-XVUI ст. При монастирі існував шпиталь і будинок для вбогих; до монастирських будівель прилягав великий сад.
У 1850 р. монастир скасували, будівлю костелу розібрали, а в келіях у XIX ст. розмістилися присутствені місця.
Монастир домініканців мав типову для католицьких монастирів XVII-XVIII ст. композицію: костел разом із двоповерховими корпусами келій утворював замкнене прямокутне подвір’я, на яке вів проїзд в одному з корпусів. Цей ансамбль протягом ХІХ-ХХ ст. зазнав таких значних перебудов, що встановлення його первісного вигляду потребує детальних досліджень.
Будівлі монастиря капуцинів, збудованого поблизу костелу Йоакима та Анни в 1759 p., знищені в 1832 р.
Парафіяльний костел святих Йоакима та Анни збудований у 1752 р. на місці дерев’яного костелу 1557 р.. Розташований у центрі міста на північ від давньої ринкової площі, храм являє собою тринавову базиліку з однією прямокутною апсидою та невеликим нартексом. Головний (південний) фасад, що виходить па площу, фланкований двома триярусними квадратними в плані баштами, завершеними невисокими чотиригранними банями з декоративними ліхтариками. Між баштами — трикутний фронтон, декорований композицією з трьох глухих аркових ніш з обрамленнями; фасади розчленовані пілястрами.
Біля південно-західного рогу костелу Йоакима та Анни розміщувалась кам’яна плита з епітафією (зникла в 1960-х роках). Якщо для увічнення пам’яті магнатів чи представників купецької верхівки споруджували монументальні надгробки, то починаючи з другої половини XVII ст., менш заможні верстви розв’язували ці питання скромнішими засобами — замовляли невеликі епітафії та вмуровували їх у стіни храмів у вигляді кам’яних плит із зображеннями. У даному випадку на кам’яній плиті в пишному облямуванні геральдичного картуша був зображений її замовник — Мартин Підгороднянський (або Підгородинський), який у лицарських латах, стоячи навколішки, молиться перед образом Богоматері. Виконавцем був, напевне, місцевий майстер — каменяр, який наслідував зразки професійного мистецтва.
З досить скромним зовнішнім оздобленням контрастував інтер’єр храму. Два масивні пілони та система попружних арок поділяють основний об’єм костелу на три нави. Середня нава домінує в плані та в композиції об’ємів. Нави перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками, апсида та партекс — хрещатими склепіннями. Стіни розчленовані пучковими пілястрами.
Велику художню цінність мав бароковий двоярусний вівтар, пишно оздоблений колонами, дерев’яними позолоченими скульптурами, декоративними вазами, барельєфним орнаментом та елементами розірваного фронтону (знищений у 1960-х роках).