Повернувшись з В’ятки восени 1872 року, Васнецов серйозно почав думати про заробіток, оскільки на його утриманні опинився брат Аполлінарій. До навчання в Академії Васнецов поступово охолов, відчуваючи в собі досить сил для самостійної роботи і творчого зростання.
Віктора Михайловича Васнецова здебільшого знають за його історичними картинами і казковими сюжетами. Він з дитинства захоплювався вітчизняною історією. У середині 70-х років художник відчув потребу виразити у своїй творчості основні національні риси народу в усій їх глибині та своєрідності. Тоді з’явилися такі картини, як «Килим-самоліт», «Три царівни підземного царства». «Після побоїща Ігоря Святославича з половцями» та багато інших. А після зведення деяких споруд у національному стилі за проектом Васнецова в Абрамцевському парку, де дуже виразно виявилася схильність живописця до давньоруського мистецтва, до нього прийшло загальне визнання.
Митцям, які намагалися створювати живописні сюжети давнини, розвиток історичної науки давав багатий матеріал. Славетний знавець минулих століть І. Є. Забєлін бачив вияв характеру народу, його духовності, справжніх релігійних почуттів у побуті, родинних стосунках, творах мистецтва. Велике враження на сучасників справили його фундаментальні дослідження «Домашний быт русских царей XVI и XVII вв.» (1862 р.) і «Домашний быт русских цариц в XVI-XVII вв.» ( 1869 р.). У Києві та Москві організуються товариства з вивчення старожитностей, в яких плідно працюють видатні вчені. Пильну увагу привертають храми Київської Русі, що збереглися в Києві і Чернігові. Джерелом пізнання давнини став журнал «Христианские древности и археология» (1863-1877 pp.), а потім «Российские древности» (1871-1877 pp.), що видавалися знавцем і доглядачем Музею християнських старожитностей при Академії мистецтв В. Прохоровим.
В. М. Васнецов дуже цінував акварельні зарисовки давніх храмів живописця – археолога Ф. Г. Солнцева, об’єднані в розкішному виданні «Древности Русского государства» (1841-1854 pp.), де вперше в повному обсязі подано найзначніші фрески та мозаїки Київської Софії,
У 1882-1885 роках Васнецов викопав дуже серйозну і престижну роботу: написав олійними фарбами фриз «Кам’яний вік» для створюваного в Москві Історичного музею. Величезне полотно «Кам’яного віку» завдовжки 19,4 м було закінчено в квітні 1885 року, але відвідувачі музею побачили його лише через шість місяців. П. М. Третьяков писав автору, що бажає його порадувати: «"Кам’яний вік" на місці, на усіх товаришів справив велике враження, здається, усі без винятку були в захваті».
Усередині 80-х років XIX ст. піднявся авторитет художника Васнецова. Віктор Михайлович тепер упевнений в собі: чому б після завершення «Кам’яного віку» не розписати ще кілька залів того самого Історичного музею? І використати для цього мотиви вже створеного? А, можливо, прикрасити живописом стіни тієї зали, що присвячена XII ст. — з його історичними подіями, оспіваними в «Слові о полку Ігоревім», відобразити факти, описані в літописах? Та, на жаль, цього не сталося.
Такому видатному майстрові потрібно було більше простору, щоб він міг повністю розкрити свій талант історичного живописця та монументаліста-декоратора. У той час, коли митцем опанували тужливі думки щодо безперспективності творчого майбутнього, до нього надійшло грандіозне замовлення. На початку 1885 року він зовсім несподівано дістав від відомого мистецтвознавця А. В. Прахова пропозицію взяти участь у розписі Володимирського собору в Києві, будівництво якого тільки-но закінчилось.
За словами М. В. Некрасова, Васнецова не довелося довго умовляти; після «Кам’яного віку» Віктор Михайлович спав і бачив розпис великих стін.
Васнецов згадував: «Із Праховим Адріаном я познайомився давно, в Академії у Рєпіна. Наше знайомство не припинялося до самого Володимирського собору. Його енергії собор зобов’язаний тим, чим він є». Але художник погоджується не відразу, хоча його схвилювала велич задуму, способи його вирішення но-новому — без зайвого наслідування будь-кого. Не хотілося також бути залежним від замовників, їхніх примх та образливо зневажаючих вимог.
Віктор Михайлович писав Прахову: «Боюся, що будь-який тиск на мою уяву зменшить мій ентузіазм, з яким я беруся за такс високе завдання, і те, що мене тепер у ньому захоплює, згасне, і справа від цього програє, і Ви, і я… Повторюю, я вірю ширині Ваших поглядів па мистецтво, проте…». Кінець листа не зберігся, але наведена фраза свідчить про правильне розуміння майбутньої роботи і відповідальність перед замовником.
Прахов за усієї своєї головної ролі не міг все вирішувати сам. Адріан Вікторович відповідав: «Дякую за Вашу згоду. Забудьте усілякі побоювання щодо тиску морального: я бажаю Васнецова не для того, щоб його переробляти, а саме таким, яким він є: умови, яким Вам підкоритися. — умови не капризу або особистої волі, а самої справи. Цс ми в кожному даному випадку, як знадобиться, розберемо і порозуміємося».
Не можна відкидати і матеріальну зацікавленість: гроші художнику завжди були потрібні. За роботу в соборі за першим договором Васнецов мав отримати 16 580 карбованців. Потім, коли обсяг робіт збільшився, уклали додаткові договори, що давали художнику загалом 51 000 карбованців, але до цієї суми входили витрати на матеріали та оплата праці помічників. Васнецов, як і Прахов. постійно шукав можливості запросити для художнього оздоблення Володимирського собору найкращих майстрів. Особливих успіхів у цьому досяг Адріан Вікторович, який керував роботами з внутрішнього оздоблення храму Вже в березні 1885 року Васнецову стало відомо, що його офіційно затверджено головним художником Володимирського собору, і йому слід їхати до Києва для переговорів та огляду7 місця роботи. В квітні Віктор Михайлович підписав попередні умови та договір; пізніше розподілили по стінах собору сюжети, які треба було писати першочергово.
Після юридичного оформлення замовлення виникла потреба в ознайомленні з пам’ятками візантійського мистецтва, що були в Італії. Про доцільність такого рішення Прахов повідомив Васнецова:
«…Ваш намір вивчити візантійські пам’ятки Рима, Равенни. Венеції і Палермо глибоко поділяю і при цьому раджу запастися найповнішим путівником і причому найновішим. У Венеції Ви застанете ще Михайла Олександровича Врубеля (адреса його на пошті). Він буде Вам приємний і корисний. Не забудьте з’їздити на острів Торчслло і подивитися тамтешню церкву XII століття. У Палермо Ви застанете пенсіонерів Академії мистецтв. Олександр Никонович Померанцев і Федір Іванович Чагін спеціально займаються там вивченням візантійських пам’яток XII століття у базиліці Capella Palatina di St Pietro, де Ви їх знайдете на риштуваннях. Равенна для Вас — одне з найважливіших місць…
Не смію надавати Вам поради, а скажу лише, що я би сам не покладався на свою пам’ять, але креслив би і писав аквареллю все, що сподобається і що знадобиться пізніше, при цьому мені було б вельми приємно, якби Ви засвоїли собі такий погляд, що Володимирський собор у всьому його об’ємі, а не тільки вівтар і головна баня, буде чекати Вашого натхнення і вказівок, якщо не робити (власноручної роботи. — В. К.). їдьте з Богом, і чим скоріше, тим краще. Книги, які я міг би указати в Пітері, я візьму з собою до Києва, і, отже, наші бесіди попрямують за Вашою подорожжю».
Вже у травні почалося мандрування художника Італією. Воно тривало лише місяць через брак коштів. Наче підсумовуючи свої враження, він пізніше напише Стасову: «Був у Венеції, Равенні, Флоренції, Римі і Неаполі. Хотів дістатися Палермо, та сил забракло. У Венеції захопився Сан Марком, дещо навіть і замалював. У Флоренції чотири дні, у Римі — тиждень (катакомби, св. Климент тощо). У Неаполі три-чотири дні. Ось Вам і уся моя подорож»"