Покровська церква

Покровська церква

Незважаючи на досить пізню дату спорудження, Покровську церкву збудовано так, щоб під час ворожого нападу вона могла служити надійним притулком для мешканців села. Про це свідчать значна (1,5 м) товщина стін храму, єдиний вхід, розміщення вікон на значній висоті (позначка підвіконня -4,5 м від сучасної поверхні землі), а також стрільниця для вогнепальної зброї, влаштована в західній стіні бабинця.

Особливістю Покровської церкви є яскраво виражений в її архітектурі зв’язок мурованого культового будівництва Волині першої половини XVIII ст. з дерев’яним народним зодчеством. Об’ємно-просторова структура храму ідентична схемі планів і композиції об’ємів тризрубних триверхих дерев’яних церков. До найбільш архаїчних форм дерев’яного будівництва належать також чотирисхилі наметові дахи над трьома об’ємами храму, увінчані, проте, восьмигранними бароковими маківками.

Покровська церква, яка не зазнала перебудов протягом XIX ст. і збереглась у первісному вигляді, належить до самобутніх видатних творів волинської архітектурної школи першої половини XVIII ст.

Доповненням до ансамблю є невисока мурована огорожа навколо церковного подвір’я, зведена в 1850 р.. та дерев’яна, квадратна в плані двоярусна дзвіниця 1863 р. Архітектурні форми дзвіниці успадкували зразки волинських дзвіниць. її нижній ярус — рублений, а верхній — каркасний. Завершує його низенький восьмигранний підбанник, увінчаний невисоким восьмигранним наметом з декоративною маківкою.

Визначна роль у культовому будівництві Волині XVIII ст. належить комплексу споруд Миколаївського монастиря в с. Городок на Рівненщині.

Вперше документально Городок згадується в Акті 1463 р. про поділ маєтків між синами князя Збаразького. Місто з навколишніми селами стало власністю князя з майже казковим іменем — Солтан. З 1475 р. після смерті князя Солтана Городком володів його брат. Відомо, що в цей час на острові, утвореному р. Устею, існував замок. У 1516 р. княгиня А. Гольшанська, якій у цей час належало місто, незважаючи на віддаленість від Києва, подарувала Городок разом з маєтками Києво-Печерській лаврі. Тут було засновано православний монастир, підпорядкований цій київській святині. Протягом XVI ст. Городок був резиденцією єпископів, митрополитів, архімандритів. На монастирські маєтки зазіхали сусідні феодали; боротьба між ними та монастирем тривала десятки років. У 1634 р. тогочасний архімандрит Лаври II. Могила звернувся до Луцького гродського суду з заявою про те, що пани. Чапличі загарбали монастирські землі.

Після неодноразових переходів від одних власників до інших, з 1730 р. Городок став власністю уніатського митрополита Афанасія Шептицького. Після другого поділу Польщі Городок з частиною Волині увійшов до складу Російської імперії. У 1794 р. заснований у Городку А. Шептицьким уніатський монастир був ліквідований, а його маєтки Катерина II подарувала угорському емігранту графу В. Естергазі.

Головна монастирська споруда — мурована Миколаївська церква, як свідчать літературні джерела, збудована А. Шептицьким у 1740 р. Це велична барокова будівля, що належить до групи центричних, хрещатих у плані одноверхих церков Рівненщини, створених у XVIII ст.

Над центральним восьмигранним об’ємом храму підноситься ззовні восьмигранний, а в інтер’єрі циліндричний підбанник, перекритий півсферичним цегляним куполом, завершеним бароковою банею з ліхтариком. До центрального об’єму прилягають рамена просторового хреста, орієнтовані за сторонами світу. Три з них — північне, південне та західне — в плані прямокутні, причому західне значно довше за два інші, а східне (вівтарне) — шестигранне.

Обабіч апсиди симетрично розміщуються невеликі одноярусні прямокутні в плані ризниця та паламарня, перекриті хрещатими склепіннями. Над бічними раменами — півциліндричні склепіння, над західним — хрещате. Апсида перекрита шестигранним зімкненим склепінням.

Роги об’ємів храму ззовні підкреслюються пілястрами. Фасади завершуються карнизом складного профілю. Торці трьох прямокутних рамен просторового хреста увінчані криволінійними бароковими фронтонами.

Інтер’єр Миколаївської церкви вражає величчю й гармонійністю. Архітектурні деталі внутрішнього оздоблення – бази та капітелі пілястр коринфського ордера, антаблемент, який їх завершує, та карнизи — відзначаються вишуканістю малюнка. Центри восьми простінків циліндричного підбаниика підкреслені пілястрами, над якими розкріповано карниз, що підкреслює низ купола.

Основним смисловим акцентом в інтер’єрі є двоярусний бароковий іконостас, який має значну художню цінність.

Його нижній ярус прикрашають чотири колони з капітелями модифікованого іонічного ордера, а центр увінчує лучковий фронтон з дерев’яними скульптурами двох янголів. Верхній ярус членують пілястри; його центральна частина завершується розірваним фронтоном, в який вкомпоновано скульптурну композицію "Трійця".