Волинь — у минулому величезний за площею історичний та адміністративний регіон, розташований на північному заході України. Його географічні межі неодноразово змінювалися протягом віків, переміщувалися, скорочувались, розширювались, сягаючи Берестя (Бреста) на півночі, Холма — па заході, Вроцлава — на південному заході. Подібних змін зазнавали й східні межі Волині. У паш час на території історичної Волині розташовані три області України: Волинська, Рівненська та Житомирська.

Волинська земля відігравала значну роль за часів Київської Русі. Після хрещення Русі-України київським князем Володимиром (988 р.) та офіційного запровадження християнства на Волині (992 р.) у цьому краї розпочалося спорудження храмів. Церкви зводили в багатьох тогочасних волинських містах і селах, але особливу увагу приділяли стольному граду Володимиру. Переважну більшість церков споруджували з дерева — основного будівельного матеріалу цього лісового краю; мурованих храмів були одиниці.

Історична доля Волинського краю склалася так, що значна частина давньоруських міст поступово занепала, а протягом XVIII-XIX ст. перетворилась у звичайні села. Цей процес негативно позначився на святинях, які були гордістю цих міст. До нашого часу збереглися лише дві пам’ятки князівських часів — Успенський собор (Мстиславів храм) у Володимирі-Волинському та храм св. Василя у м. Овручі. Заснування ще двох споруд — Успенської церкви в Дорогобужі та церкви св. Василя у Володимирі-Волинському, можливо, також належить до часів Київської Русі. Про існування ще кількох давньоруських храмів у Володимирі свідчать результати археологічних досліджень.

Особливим було значення Волині в історії України наприкінці XVI — на початку XVII ст., коли в Острозі спалахнуло одне з найвизначніших вогнищ культури й освіти, яке вплинуло не лише на сусідні регіони, але й на інші слов’янські землі. Родина князів Острозьких, якій тоді належала майже третина площі тогочасної Волині, активно сприяла будівництву храмів, заснуванню та розбудові монастирів. Саме в їх володіннях у XV-XVI ст. створено кілька видатних монументальних ансамблів і храмів, які мали вплив на подальший розвиток українського культового будівництва.

У цій книжці йтиметься про ті монастирі та церкви, в архітектурі яких найяскравіше відбились особливості складної історичної долі краю. Читач довідається не лише про існуючі монастирські ансамблі, але й про ті, які не збереглись або від яких лишилися муровані монастирські храми.

Не обминемо увагою й ті храми, в яких відобразилися певні архітектурні напрями чи стилі. У XV — першій половині XVIII ст. волинська архітектурна школа, започаткована в часи Київської Русі, ще створила ряд видатних, оригінальних за архітектурою споруд. У подальшому, наприкінці XVIII ст. ці самобутні риси знівелювалися, а протягом XIX ст. були знищені, поступившись місцем спочатку культовим спорудам у стилі класицизму, а на межі Х1Х-ХХ ст. — будівлям у псевдо-російському та псевдо-візантійському стилях.

Пропонована читачам книжка не туристичним путівником. Не претендує вона й на повний детальний опис усіх монастирів і храмів Волині. її можна вважати спробою показу різноманітності, краси й оригінальності храмових споруд, які існували в цьому регіоні в давнину та збереглися до нашого часу.

Зважаючи на те, що в серії "Національні святині України" видано окремі книжки, присвячені Почаївській лаврі, храмам і монастирям м. Луцька, а також будівельній діяльності князів Острозьких у їхніх володіннях на Волині, та намагаючись уникнути, по можливості, зайвого дублювання, переповідок відомих фактів і характеристик широко знаних пам’яток, у цій книжці відомі ансамблі та храми будуть згадані побіжно або під певним кутом зору. Основну увагу приділимо менш відомим спорудам, перебудованим або навіть знищеним храмам, зведеним у віддалених куточках Волинського краю.

Під час роботи над книжкою використано результати натурних досліджень волинських храмів, проведених автором упродовж останніх десятиріч, а також літературні й архівні джерела. Значна кількість цих джерел майже недоступна читачеві, тому в тексті наводиться з цих праць досить багато цитат.

Починаючи з другої половини XIX ст., на сторінках "Волынских епархиальных ведомостей" з’являються численні публікації з історії церковного будівництва окремих храмів. Містам Волині та колишнього Великого князівства Литовського присвячене капітальне восьмитомне видання за редакцією П. М. Батюшкова "Памятники старины в Западных губерниях империи".

До нашого часу найповнішим джерелом для вивчення історії православного культового будівництва на Волині є фундаментальна п’ятитомна праця "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии" (1888-1903 pp.), здійснена викладачем Волинської духовної семінарії М. І. Теодоровичем. Цінні відомості про історію церковного зодчества на Волині подані в праці "Девятисотлетие православия на Волыни", виданій у 1892 р. з нагоди ювілею цієї доленосної події.

Наведені в книжці фотографії виконані автором, а також О. Ранчуковим, Перміновим та А. Буданцевим, графічні зображення (плани, аксонометрії, реконструкції) — лише автором. Окремі ілюстрації запозичені із старих видань, а також із видань, опублікованих у минулі роки видавництвами "Будівельник" і "Техніка".

На першій сторінці суперобкладинки вміщено загальний вигляд Успенської церкви в с. Низкиничі, на четвертій — зображення Євангеліста Матвія з Пересопницького Євангелія, на обкладинці — кам’яний хрест із Миколаївської церкви м. Олевська, на авантитулі — Царські врата іконостаса Петропавлівської церкви в с. Світязь, на титулі — земляні вали замку та панораму м. Володимира-Волинського.