На початок XVII ст. Ближні і Дальні печери Києво-Печерського монастиря стають місцем, куди з усіх усюд люди ходили на прощу. Печерні лабіринти поступово приводять до ладу. їх готували до відвідування віруючими.
Щодо ж канонізації похованих у печерах, то цей процес був тривалий. З відродженням Києва у другій половині XIV ст. починається процес відродження Печерського монастиря та зростання шанування печерських святих. У XV ст. Збільшувалась кількість прочан до лаврських печер, де спочивали в спокої тіла тих, про кого писалося в Патерику.
В цей період на Україні починають утворюватись канонізаційні традиції. До наших днів дійшов місцевий монастирський Синодик, до якого внесені імена десяти лаврських чорноризців давньоруського часу: Антонія, Феодосия, Никона, Стефана, Федора, Василя, Миколи Святоші, Онисифора, Ісаакія й Марка. На цей час почиталися київські святі, канонізовані в XI — XVIII ст., а саме: мчч. блгвв. кнн. Борис і Гліб, прпп. Антоній і Феодосій, великий рівноап. кн. Володимир, велика рівноап. кн. Ольга. Ці святі вважалися загальноруськими.
1458 р. відбувається поділ єдиної митрополії на дві — Київську і Московську. Почитания печерських святих у цей час обмежується переписуванням Печерського Патерика без змін у церковних службах. Це пояснювалося суперництвом двох митрополичих структур.
Питання канонізації печерських святих уперше ставиться у 1-й половині XVII ст. Відомий церковний діяч Захарія Копистенський, архимандрит Києво-Печерського монастиря (1624 -1627), самочинно вніс до місяцеслова разом з вселенськими та загальноруськими святими імена печерських святих, яких уже пошановували на Україні:
Ієремія Прозорливий; Матфей Прозорливий; Дамі-ан пресвітер; Микола Святоша; Спиридон і Никодим; Никін (Сухий); Марк Печерник (Гробокопатель); Прохор; Євстратій; Никін, єпископ Новгородський; Ісаакій; Федосій; Євфросинія Полоцька; Григорій чудотворець; Агапіт, лікар безвідплатний; ДионисІй, архиепископ Суздальский; Антоній Печерський; loan Багатостраждальний; Мойсей Угрин; Пимен Багатохворобливий; прпмчч. Феодор і Василій; Аліпій Іконописець. Усього 24 імені.
1643 року за митрополита Петра Могили було складено "Канон печерським святим", який набув значення офіційного церковного маніфесту й проголосив почитания українських спасенників, перш за все — печерських ченців.
За ігуменства Варлаама Ясинського (1688 -1690 pp.) розпочинають створювати звід українських "Житій святих", а в лаврі встановлюється дата соборного (загального) святкування печерських іноків: тим, хто почив у спокої в Ближніх печерах, — в один з днів від 22 до 28 вересня (з 1886р. — 28 вересня), в Дальніх — 28 серпня (за старим стилем).
У 1686 р. Київська Митрополія була не канонічно підпорядкована Московському Патріархату. Після цього відбулося узгодження списку святих, яких шанували в усіх церквах. Але офіційне визнання київських святих з боку московської церковної влади сталося не так швидко. Лише 1762 р. було видано указ Св. Синоду, за яким дозволялося вносити київських святих в загальні місяце слови і друкувати їм служби в місячних мінеях. Цей указ було підтверджено двічі — в 1775 і 1784 pp.
Процес визнання печерських святих завершився тільки в 1843 р. Тоді ж і встановили празникування спільної пам’яті всіх печерських спасенників, собор всіх преподобних отців Києво-Печерських — Друга неділя Великого посту.
Відтак можна стверджувати, що пантеон печерських святих у сучасному складі й кількості склався до кінця XVIII ст.