Довгоочікуване освячення храму відбулось 20 серпня 1896 року. Детальний опис цих торжеств подано було в повідомленні Російського телеграфного агентства:
«Торжество почалось всеношною, її відправив напередодні митрополит в присутності оберпрокурора Св. Синоду. Дуже гарну картину на другий день являли собою майдан навколо собору. Яскраве сонце залило золоті бані собору. Навколо будівлі вишикувались війська, з юнкерами і кадетами попереду. В огорожі собору стали вихованки сиротинця і сулимівської школи; на паперті собору стояли конвойні козаки в червоних черкесках. Незабаром стали з’їжджатися високопоставлені особи. До височайшого приїзду біля входу в собор згрупувались: гофмейстерша княгиня Голіцина, фрейліна Васильчикова, міністри військових і внутрішніх справ, помічник міністра двору, генерал-ад’ютанти граф Микола Павлович Ігнатьєв, Драгомиров, Чертков, начальник краю Олексій Павлович Ігнатьєв і військове начальство.
Рівно о десятій годині ранку захоплені крики «ура» сповістили наближення їхніх Величностей. За їхніми Величностями їхали великий князь Володимир Олександрович з дружиною, великий князь Михайло Миколайович, почет государя. Музика грала спочатку зустріч, потім гімн. Під урочисті дзвони їхні Величності увійшли до собору, на паперті їх зустрів митрополит з хрестом і святою водою. Приклавшись до хреста, їхні Величності увійшли в центральний вівтар і стали праворуч. Митрополит, намісник Лаври, Видубицький архімандрит, ректор семінарії і кафедральний протоієрей з іншим духівництвом почали освячення престолу, в заглиблення якого потім було вкладено частини святих мощей. Їх Величності оглянули мармуровий престол чудової роботи. В цей час по шляху протягнутого навколо собору помосту, покритого червоним сукном, з одного боку стали прапороносці з прапорами і штандартами задіяних в параді частин, з другої — хоругвоносці з хоругвами, псаломщики з запаленими свічами і священики з хрестами. Між ними стояли прибулі з Московського Казанського собору і з Троїцько- Сергіївської лаври. Кафедральний протоієрей помазав стіни священним миром. Скоро після цього із собору рушив хресний хід; попереду йшли півчі, за ним псаломщик з ліхтарем і диякон зі стародавнім запрестольним хрестом з Києво-Печерської лаври; потім ішли 18 священиків із святими іконами, вісім архімандритів і сім архієреїв із запаленими свічами. Митрополит ніс святі мощі. За духівництвом ішли їхні Величності із почетом, тримаючи в руках запалені свічі. Перед митрополитом іподиякони несли знаки митрополичого сану. Як тільки показався хресний хід із собору, грянув салют з гармат і музика заграла "Коль славен". Хресний хід обійшов навкруг собору, після чого все духівництво згрупувалося біля головного входу позад архієреїв. їхні Величності увійшли в собор і стали праворуч проти вівтаря на килимі, вишитому київськими дамами, де було поставлено два золоті крісла з малиновою оксамитовою обивкою і золотими ініціалами їхніх Величностей. Навколо згрупувались усі міністри і почет. Почалася урочиста літургія з виголошенням многоліття царственому дому, супроводжувана салютом з гармат. Потім проспівано "Вечную память" імператорам Миколі І, Олександру II. Олександру III, яку всі присутні слухали, стоячи на колінах. О 12 з чвертю служба закінчилась, і всі вийшли з собору. Митрополит благословив їхні Величності, коли вони сіли у карету, і під захоплені вигуки й урочисту музику Микола II з дружиною відбули в палац».
На наступний день їхні Величності закладали Миколаївський собор у Покровському монастирі і були присутні при відкритті пам’ятника Миколі І, що стояв до 1917 року перед університетом. їх супроводжували на цих всіх урочистостях вказані в телеграмі особи, але відомо, що серед них був і М. К. Реріх із своїм батьком, знаним петербурзьким юристом.