Думаємо, більш імовірно, що рештки давнього храму використовували домініканці, але те, що П. Алеппський «приписав» цей факт (змінивши Вишгород на Бориспіль) до історії спорудження кафедрального костьолу, те. що згодом, у кінці XIX — на початку XX ст.. в часи деякої наукової цікавості до ще існуючого (до 30-х pp. XX ст.) колишнього домініканського костьолу- церкви Петра і Пішла — жоден з істориків не підтвердив у ньому фрагментів давньоруських будівельних матеріалів (каміння, плінфи). Те, що в другій половині XX ст. київський археолог Г. Івакін у споруді, визначеній ним як кафедральний костьол, зазначив наявність давньоруської плінфи. — все на наш погляд, непрямими доказами того, що перший кам’яний храм домініканців став зрештою кафедральним (після спорудження нового кам’яного домініканського храму).

Історики, посилаючись на «Опис Польщі» А Целарія. вважають, що костьол залишився неушкодженим у пожежі 1651 р. («в пожежі лише головний храм з домініканським монастирем залишився неушкодженим»). у 1653 р. костьол ще бачив як покинуту споруду II. Алеппський. З його запису в історичних працях поспіла не лише «проблема» з будівельними матеріалами з Борисоглібських церков, але традиційним стало і уявлення про ренесансні форми кафедрального костьолу. Вище ми зазначали неточність перекладу запису П. Алеппського і відповідно неправильне, з нашого погляду, визначення «нового» і «старого» костьолів у його записах. На нашу думку, для Алеппського новий костьол різнився від старого не стільки тонкощами стилістики, скільки датою будівництва. Кафедральний храм (навіть якщо він не був храмом початку XVII ст., перейнятим у домініканців, а був таки споруджений єпископом Радошсвським близько 1618-1633 pp.) постав раніше за пишно перебудований після 1638 р. домініканський, про який існуючі панорамні зображення міста переконливо інформують, що саме він був «чудово прикрашеним». Стосовно ознак Ренесансу в «кафедральному» костьолі підтверджень тому немає. «Портик» (незаперечна для мистецтвознавців ознака Ренесансу кафедрального костьолу) в більш точному перекладі взагалі не фігурує. Мова йде не про «чотириколонний портик», а про «склепіння на чотирьох стовпах», до того ж зауважене Алеппським в обох — «новому» і «старому» — костьолах.

Отже, після 1653 р. цей храм вже ніхто не згадував — костьол, як і єпископський палац, щезли безслідно. Крім неміцних будівельних матеріалів, однією з причин «безслідності» можна вважати докорінне перепланування Подолу після пожежі 1811 p.: орієнтація до пожежних споруд не узгоджувалась з новим трасуванням і нова сітка вулиць ховала навіть фундаменти кам’яних храмів, перешкоджаючи їх відбудові (і тим самим фіксації місцезнаходження та абрисів більш ранньої пам’ятки).

У 70-х pp. XX ст. київськими археологами були все ж віднайдені і досліджені фундаменти храму на Житньому торзі, атрибутовані Г. Івакіним як католицька кафедра . За рештками фундаменту простежувалась споруда майже квадратна в плані (близько 20×20 м). тринавова чотиристовпна, з пілястрами в інтер’єрі. Стіни (завтовшки близько 2 м) викладено з цегли XVII-XVIII ст. та давньоруської плінфи (храмів у забутовку фундаментів лягла навіть капітель Десятинного собору-за Г. Івакіним). Підстав для більш повної реконструкції вигляду споруди, на жаль, і ці археологічні дослідження не дають.

Слід відзначити, що деякі з істориків характеризували кафедральний костьол з огляду на його «зображення» на гравюрах XVII гг. Так. М. Петров визначає одну із споруд на — панорамі Києвоподолу» з гравюри А. Вестерфельда як біскупський палац, а іншу — як біскупський костьол (на жаль, ми не змогли за текстом М. Петрова віднайти, яку саме з сакральних споруд Подолу він вважає католицькою кафедрою). Натомість можемо зрозуміти бачення кафедрального костьолу дослідником на «плані Кільнофойського". Як зазначалось, чотири безіменні і ненумеровані церкви коло підніжжя Замкової гори на «плані Кальнофойського М. Петров визначає як Успенський собор (у кінці спуску), храм Флорівського жіночого монастиря (на північному заході від собору)’, домініканський костьол, та -четвертий, найскромніший, порівняно з іншими, храм, що має двосхилий дах із сигнатуркою, розташований трохи на південний схід від домініканського костьолу не що інше, як кафедральний костьол католицького єпископа».

З огляду вищенаведсних відомостей про католицький кафедральний костьол (невелика чотирнстовпна споруда) можемо прийняти визначення М. Петровим кафедри на «плані Кальнофойського». Ллє знову зауважимо, наскільки дивним є сам факт нанесення зображення костьолів на план, виданий на честь православної святині-Лаври. Чому Лавра видає карту- з костьолами? Чому лаврський гравер зобразив саме костьоли, а не. наприклад, вірменську церкву на Подолі? План вміщено в рамку, що, здається, обриває, ховає ще якусь частину зображення (а саме частину Подолу).

К. Іваницький на авторській панорамі «Боилана-Вестерфельда» також вказує деяку споруду як кафедральний костьол: «Як видно, кафедральний костьол має три нави двосхилий дах. купол у середній частині. Нави короткі, v плані близькі до рівнораменного хреста». Саме так можна було б описати кафедральний костьол, але ми не можемо збагнути, чому К. Іваницький описує вищенаведеним чином п’ятиверхий хрестово-купольний (явно православний) храм, що знаходиться до того ж зовсім не на біскупській частині Подолу, — цей храм на «панорамі Боплана» К. Іваннцьким підписано як «кафедра». Можна припустити, що К. Іваницький. як і М. Петров. не зміг віднайти католицький кафедральний костьол на даному зображенні.

Отже, можна стверджувати, що костьол, закладений до 1018 р. (не зовсім ясно де саме: «на верхній частині Подолу», «на біскупській частині Подолу», «близько Притисько-Микільської церкви», «близько колишньої семінарії, згодом духовного училища»), було збудовано до 1046 р. Можливо цей костьол спочатку належав домініканцям, адже в кінці XVI — на початку XVII ст. кафедральним був саме домініканський дерев’яний костьол — порівняйте запис Е. Лясоти: «Є там і кафедра католицького єпископа, але церква зовсім занедбана, дерев’яна» при тому що в ті ж роки засвідчено, що «єдиний у Києві храм належить домініканцям». Згодом він міг бути «залишений» кафедрі після переселення домініканців до своєї новобудови. Як функціонуючий завершений храм його бачив у 1640 Г. Воплан. Костьол, можливо, зображено на «плані Кальнофойського» (видання 1638 p.). але його важко означити на панорамі Києвоподолу Вестерфельда. Після вигнання з міста католиків у 1653 р. споруда ще існувала, її опис (як старої, порівняно домініканського храму, будови) залишив II. Алеппський. Згодом костьол зникає, він не згадується в історичних документах, його, на відміну від колишнього домініканського храму, не зображають ні на панорамі з гравюри І. Щирського (1691 p.). ні на «плані Ушакова» (1695 p.). Думаємо, споруду розібрали на будівельні матеріали подільські міщани. Після перепланування І Іодолу 1811 р. розташування і орієнтація споруд увійшла в протиріччя з новим трасуванням вулиць і була «похована» під проїжджою частиною вулиці. Саме в такому положенні археолог Г. Івакін у 70-х pp. XX ст. відкрив фундаменти споруди, яка, можливо, і була католицькою кафедрою. Археологічні дані не суперечать зображенням та описам (зокрема опису «старого католицького храму» П. Алеппського) XVII ст.: споруда незначних розмірів, дводільна (наос і хор), центрична (власне квадратна в плані), тринавова, чотиристовпна, з двосхилим дахом, — можливо з сигнатуркою, а можливо, з куполом. Деталі (пілястри) досить грубого лапідарного характеру.

Отже, на відміну від домініканського костьолу, що став видатною спорудою Подолу і мав певне знамення в становленні домініканської архітектури східноєвропейського регіону, кафедральний храм у Києві не є визначальним ні в історії розвитку католицького бароко, ні архітектури Києва. Костьол не став уособленням того територіального і владного могуття, яке являла собою у першій половині XVII ст. київська біскупщина. якій належала значна частина Подолу (як мінімум третина території Києва). Єпископ мав дійсну владу (єпископський суд поряд з іншими міськими судами функціонував у місті), проте кафедральний єпископський храм мав досить непоказні форми. Слід зауважити, що кафедральний костьол був спорудою, яка відповідала соціальному замовленню»: на єпископському Подолі» жили православні, і кількість парафіян-католиків. які мали відвідувати цей храм, зводиться до кількох імен — фундаторів храму, представників польської католицької владної шляхти у місті. Отже, на відміну від домініканців, костьол яких відвідували прочани, що мандрували по «Яцекових місцях», єпископія. так само як і бернардинці та єзуїти, ще не мала закорінення в місті, а відтак і потреби у спорудженні імпозантного барокового храму.