Мурована церква

Мурована церква

Поруч із собором стояла велика двоповерхова мурована церква. Вона будувалася в 1710-1718 роках, перебудовувалася з розширенням у 1762 і 1890 роках. У нижньому поверсі була тепла церква Благовіщення Пресвятої Богородиці з бічним вівтарем в ім’я Святителів Миколи й Іони, митрополита Московського. У верхньому поверсі була церква Успіння Пресвятої Богородиці з бічним вівтарем Преображення Господня. До західного фасаду цієї двоповерхової будівлі прилягала висока п’ятиярусна монастирська дзвіниця, побудована, судячи з її архітектурних форм, наприкінці XVIII — па початку XIX століть. Храмова споруда збудована «кораблем», тобто витягнутою з заходу на схід, де вона закінчувалася напівкруглим вівтарем. Весь храм увінчував піднятий на високому четверику високий восьмигранний підбанник з банею. За своїми архітектурними особливостями ця будівля дуже близька до церков Курської і Брянської областей Росії, побудованих у другій половині XVIII століття (зокрема, до храмів Микільського монастиря в Рильську). Що ж стосується монастирської дзвіниці, висота якої становила не менше 50 метрів, то схожі па неї знаходяться в Рильську. Це дзвіниці вже згадуваних Покровського собору й Успенської церкви — зразки архітектури високого класицизму.

Навпроти західного фасаду цієї церкви, через дорогу, в 1801-1808 роках була зведена мурована церква Вознесіння Господня, що дуже нагадує одночасно й традиційні українські храми, і російські церкви, характерні для південно-західних областей Російської Федерації. Церква тридільна в плані і нібито триверха — дуже українське архітектурне вирішення. Однак світловим (тобто з вікнами) стільки середній верх. Верхи над вівтарем і західним приміщенням глухі. Архітектурні форми центрального верху типу «восьмерик на четверику» близькі до російського зодчества цього регіону. Храм цей був невеликим за розмірами, дуже витонченим, і в той же час досить монументальним завдяки відсутності дрібних деталей. До цього храму з двох боків упритул прилягав побудований приблизно в ті ж роки двоповерховий мурований корпус. Вийшов дуже витягнутий у довжину, з півночі на південь, тридільний будинок, середину якого займала церква. Ця будівля замикала з заходу головну монастирську площу, формуючи її архітектурну композицію і відокремлюючи площу, як місце проведення релігійних церемоній, від господарської зони.

Південний бік цієї ж головної площі замикав мурований двоповерховий братський корпус, побудований на початку XIX століття. Про його архітектуру нам ніяких подробиць невідомо, однак на підставі збережених до наших днів фотографій інших житлових корпусів монастиря (настоятельского, гостинного двору) ми можемо з упевненістю сказати, що він був таким самим, як побудовані в ті ж роки житлові корпуси відомих київських монастирів — Фролівського, Видубицького, Києво-Печерської лаври: білі фасади без прикрас, прямокутні вікна, сильно виступаючий карниз, залізний дах, пофарбований у зелений колір.

На схід від братського корпусу, прямо напроти головного входу в соборну церкву стояла мурована, одноповерхова на підвалі монастирська ризниця. Від неї збереглися склепінчасті підвальні приміщення. Цей корпус, побудований, судячи з архітектурних конструкцій, у другій половині XVII століття, спочатку був настоятельським. Ризниця в ньому була влаштована на початку XIX століття після зведення нового настоятельського корпусу поруч зі Святою брамою.

Новий настоятельський корпус мурований, двоповерховий, класицистичної архітектури. Стояв він майже впритул до надбрамної церкви Покрови Пресвятої Богородиці, будучи відділений від неї тільки стіною з воротами. Цей корпус замикав з півночі центральний монастирський двір. За своїм архітектурним вирішенням корпус був схожий на настоятельський корпус Мовчанського монастиря в Путивлі, тільки трохи більший, ніж останній. Усі фасади строго симетричні. По центру поздовжніх фасадів були слабко виступаючі ризаліти, виділені архітектурно: стіни першого поверху були рустованими (так званий дощатий руст). Вікна на другому поверсі ризаліту були арковими, на відміну від інших частин фасадів цього будинку. По другому поверху вздовж усього ризаліту був улаштований балкон. На нього виходили з покоїв настоятеля, що, як нам відомо з літератури, знаходилися саме на другому поверсі.

Ці корпуси (новий настоятельський, братський, корпус з Вознесенською церквою) утворювали три сторони прямокутника внутрішнього монастирського двору, що дуже добре видно на плані. Виникає питання: чому цю регулярність було порушено в східній частині монастирського ансамблю? Причиною, на нашу думку, була своєрідна конфігурація верхнього плато Чудної гори: це трикутник, гострим кутом звернений на південний схід. Тому розташовані тут будівлі повинні були враховувати або повторювати характер рельєфу місцевості.

Якщо уважно придивитися до плану монастиря, можна помітити ще одну характерну рису: це різнобій в орієнтації церков. За канонами Православної Церкви храм повинен бути звернений вівтарем на схід. Але строго східну орієнтацію має тільки одна монастирська церква — Вознесенська. Всі інші звернені вівтарями на північний схід під тими чи іншими кутами (азимутами).

Пояснюється це традиційними особливостями заснування храмів. Відбувалося це так: перед будівництвом храму на його місці вирівнювався майданчик. Майстри заготовлювали кілочки й шнур, за допомогою яких вони па землі розкреслять обрис плану майбутньої церкви. У день того церковного свята чи святого, якому присвячується майбутній храм, священнослужителі й майстри збиралися рано вранці, до сходу сонця.

Як тільки сонячний диск сходив над обрієм, на майданчику шнуром і кілочками прокладалася пряма лінія, зорієнтована на сонце, що сходить. Це й була поздовжня вісь майбутнього храму.

Оскільки загальновідомо, що в різні пори року (взимку і влітку) сонце сходить не точно на сході, а з деякими відхиленнями на північ чи на південь, тобто з певним азимутом, то цілком зрозуміло, що орієнтації вівтарів монастирських церков указують нам на точки сходу сонця над обрієм у день заснування кожної церкви: для Вознесенської церкви — це 26 травня (усі дати ми даємо за старим стилем); для соборної церкви Різдва Пресвятої Богородиці — 8 вересня; для церкви Успіння Пресвятої Богородиці -15 серпня; для надбрамної Покровської церкви -1 жовтня.