Найважливішу роль завжди відігравала монастирська огорожа. Вона відмежовувала, обгороджувала обитель від зовнішнього світу. Навіть первісний невисокий дерев’яний «тин», відзначаючи межі монастиря, візуально додавав ансамблю завершеності й уподібнював його місту, фортеці. Головним елементом огорожі була Свята брама, тобто головний вхід у монастир. Вона вирішувалася особливим чином і виділялася композиційно: адже вона символізувала тісні Врата Спасіння, про які сказано в Євангелії від Луки: «багато хто захочуть увійти, але не зможуть. Тому нерідко паніть при дерев’яній огорожі Свята брама будувалася мурованою і пишно декорувалася. У Софроніївському монастирі Свята брама завжди була з півночі, з боку шляху, що веде з Путивля і Нової Слободи. У 1757 році на Святій брамі була побудована церква Покрови Пресвятої Богородиці, про яку докладніше ми розповімо нижче. Ця надбрамна церква дуже наочно передавала думку про божественне заступництво і захист монастиря.

Обов’язковим елементом забудови кожного монастиря була дзвіниця. Підбір дзвонів, від якого залежав тембр і характер звучання, був відмітною ознакою кожного монастиря: по звучанню дзвонів прочанин дізнавався про наближення до обителі задовго до того, як міг її побачити. І дзвін, і його дзенькіт у старовину мали богословське тлумачення, зафіксоване в старих книгах: «Начало коло, неимущее конца, безначального Отца, рождение Сына от Отца, а звукогласнос исхождение от колавенця исхождения Святаго Духа от Отца, нераздельное Троицы всенераздельное бытие».

Спочатку в Мовчанській пуп тіні дзвін заміняло било чи клепало — дошка, по якій били стукалкою. Пізніше з’явилася дерев’яна дзвіниця з першими дзвонами, і тільки в XVIII столітті -мурована. Дзвіниця завжди розташовувалася поблизу соборного храму, підкреслюючи своею висотою значущість.

У міру розростання монастиря, збільшення чисельності ченців, ускладнення їхніх занять збільш у кількість і розмаїтість будівель: з’являються різні майстерні, кузні, хлібні, пекарні та куховарні, братські й лікарняні корпуси тощо.

Вигляд монастиря визначальною мірою формували, крім архітектурних споруд, також монастирські сади, городи й цвинтарі. Вони теж мали важливий символічний зміст: сад і город нагадували про рай і про світ, благоліпно влаштований Премудрістю Божою: цвинтар же, навпаки, нагадував про сутність чернечого способу життя: чернець мертвий для мирського життя, його келія — його могила.

Усі будівлі в монастирі розташовувалися не мальонничо-хаотично, а строго закономірно. Головною закономірністю, властивою усім православним монастирям. І концентричність зон забудови. Це означає, що собор завжди розташовувався в центрі території, на самому найвищому місці. Поруч нього були трапезна й дзвіниця, далі — корпус настоятеля і братські келії. У зовнішній смузі були господарські будівлі й гостинні двори, де приймали прочан. Усе це добре видно на нашому плані Софніївського монастиря. Ця концентричність зон забудови відповідає середньовічним християнським уявленням про структуру світобудови — замкнутого, теоцентричного Універсума.

Другим важливим принципом була ієрархічність, тобто строга ієрархія в чернечій громаді. Так, приміром, трапезна панувала над куховарнею, а та була центром для льодовень і комор, а собор безумовно панував не тільки над усім монастирським комплексом, а й над околицями.

Третім принципом було виділення собору не тільки за розташуванням, величиною і висотою, а й за архітектурним вирішенням. Тому соборні храми завжди багатоверхі (до 25 верхів, як у соборі Святої Софії, Премудрості Божої, у Києві). Собор Софроніївського монастиря, судячи з фотографій, був скромнішим, усього дише п’ятибаневим, а де й завдяки цьому він різко виділявся в архітектурному оточенні.

Композиційному виділенню собору сприяла й орієнтація на нього головного входу в монастир — Святої брами. В абсолют-пій більшості випадківу російських і українських монастирях собор розташовувався стосовно Святої брами не фронтально, одним фасадом, а під кутом, так, щоб відвідувач бачив одразу два фасади собору і міг одразу скласти про нього більш усеосяжне уявлення. Але в цьому сенсі Софроніївський монастир був унікальним. Це — єдиний відомий нам випадок, коли соборний храм … зжований від відвідувача, що входить у Святу браму! Це дуже добре видно на поданому тут плані. Уявімо собі шлях до обителі: підходячи до монастиря з півночі, головним шляхом, прочанин ще вдалині бачить весь архітектурний ансамбль, у якому панує собор Різдва Пресвятої Богородиці. Потім шлях спускається вниз, і перед подорожнім з’являється надбрамна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Але, входячи через браму на територію монастиря, прочанин уже не бачить собору! Тому що він захований від нього за будівлею церкви Успіння Пресвятої Богородиці з дзвіницею. І тільки пройшовши між цією будівлею і будинком ризниці, прочанин міг побачити головний храм монастиря. Він розкривався з кута, у сильному ракурсі і справляв незабутнє художнє враження.