Володимирський собор
Останні публікації

Лавра в період окупації

Лавра в період окупації

У роки Другої світової війни під час окупації Києва 19 вересня 1941 р. німецько-фашистське командування дозволило відновити діяльність монастиря на Нижній території Києво-Печерського заповідника. Ініціатором його відродження був колишній архиепископ Херсонський і Таврійський Антоній (князь Давид Абашидзе), постриженець Києво-Печерської лаври.

Всю війну печери відвідувалися віруючими, в підземних церквах правились служби. За спогадами професора Івана Никодимова, німці спочатку передапи ченцям лише церкви Ближніх печер і декілька корпусів для житла. Згодом — і Дальні печери, а напередодні звільнення Києва дозволили братії зайняти й Верхню лавру, точніше — її руїни. У монастирі зібралося близько тридцяти ченців і послушників. Майже всі вони були з числа колишньої братії монастиря. Ігуменом лаври іноки обрали архимандрита Валерія, який залишився на цьому посту і після приходу радянських військ у 1943 р.

Щоденно служили літургію та вечірню. Богослужіння відбувалися в Хрестовоздвиженській церкві на Ближніх печерах. Служба правилась урочисто, за монастирським статутом. Співав невеличкий монастирський хор з канонархом. Щонеділі й у свята богослужіння відбувалося ще і в підземних церквах.

Лавра привертала увагу як військових, так і цивільних німців, яких можна було бачити впродовж усього дня біля входу в Ближні печери.

Кияни, які пережили окупацію, пригадують, що в ті роки ходили крутосхилами по воду в лаврські колодязі прпп. Антонія і Феодосія, розташовані в ярузі поміж двома стрімкими схилами, в яких містяться Дальні і Ближні печери.

Комментарии запрещены.