Володимирський собор
Останні публікації

Католицькі святині Київського середньовічного замку

Католицькі святині Київського середньовічного замку

Нашестя не зупинило життя міста, але стало тою віхою, яка фіксувала зміну його реального статусу. Протягом другої половини XII-XIII ст. розгромлений Андрієм Боголюбським і спустошений Батиєм Київ вже не був суперником Константинополя  навіть не визнавався удільними руськими князями як столиця. D   Хоча деякий час він ще залишався столицею регіону, уваги католицьких місіонерів і дипломатичних представництв від Ватикану вже не привертав. Руське київське єпископство було фактично ліквідоване. Отже, наступні католицькі споруди постали лише з часом -у новому Київському замку, цитаделі нової влади.

yle=’text-indent:20.0pt’>Справді, якщо дійсним є усталене в історії Києва твердження про «литовсько-польське панування та католицьке гноблення у XIV-XVII ст.», то де. як не в Київському замку, в його католицьких храмах воно мало б мати підтвердження? Від давньоруської доби в місті, власне, автономні православні культурні осередки:  Поділ, князівський замок на лівому березі і чернеча Лавра. І Іова доба утверджувала себе на відносно новому місці — Замковій горі, яка. домінуючи над Подолом. сама не перевищувала висот спустілих князівських гір. виявляючи тим ярусну тектоніку київських культур: нове Верхнє місто не могло перевищувати в політичному і культурному значенні старокиївськи й Дитинець. Позбувшись статусу митрополії (київський митрополит залишив місто 1299 p.). князівського правління (1396 p.). Верхнє місто ставало нової західної влади, що не бажала асимілюватись з місцевим низом-подолом. Правобережний замок став місцем перебування польських воєвод, переважно католиків, а київські православні князі литовської династії XIV-XVct. там не жили, вони мали осібний лівобережний замок.

Київський замок із замкових фортечних укріплень України, архітектура яких кореспондувалась з європейською традицією оборонного зодчества. Структура міста — з замком на горі, в оточенні ремісничого поселення в низині. — типова для середньовічної Європи. Особливістю Києва є тс, що замок посів не найвищу, а найближчу до Подолу гору. Київський замок є прикладом фортифікаційної архітектури України XV-XVI ст.. про яку К. Щероцький зауважує, що замки будували і по способу крижацькому (хрестоносців), і руському, а сучасні дослідники замків України (В. Заболотний. О. Лесик) підтверджують симбіоз русько-візантійської фортифікаційної традиції з сучасною європейською в ряді пам’яток. Замки литовської і польської влади в Україні мали найрізноманітнішу структуру — від компактних геометричного абрису замкнених зблокованих будівель (західна традиція) до укріплень, розташованих на розлогих плато і захищених масивними стінами (руська традиція). Саме до останнього типу належав воєводський замок у Києві, маючи, проте, деякі західноєвропейські риси. В будь-якому разі обов’язковою складовою такого замку був культовий об’єкт — каплиця чи храм, окремо розміщений в середині замкового подвір’я чи вбудований в структуру оборонних укріплень.

Загальна структура Київського замку відома з кількох ревізійних описів, побіжних автентичних свідчень та панорамних зображень першої половини XVII ст. На підставі цих даних у 70-х pp. XX ст. постала історико-графічна реконструкція замку П. Юрченка і відповідна їй загальноприйнята в історичних та довідкових виданнях теза про існування в замку католицького костьолу. Хронологічні рамки його існування, як правило, не наводяться, як і будь-які архітектурознавчі уточнення щодо його форм. Серед дослідників київських католицьких споруд лише А. Стороженко наводить дані про існування у замку католицької каплиці наприкінці ХМ ст..

Як і у випадку з костьолом давньоруських часів, прослідкуємо всі історичні обставини, що передували появі костьолу в замку. аби упевнитися щодо датування цієї споруди, а отже. її архітектурної стилістики. Слід визнати, що крім логіки необхідності існування костьолу в цитаделі католицької влади, аргументів та фактичних даних щодо дійсного його там знаходження немає.

Наприкінці XIII ст. Золота Орда, що підкорила Русь, і зокрема Київ, підупадає. Натомість Литва, зміцніла в обороні від натиску німців, починає експансію на схід. Під її впливом Київ перебуває вже в часи великого князя литовського Ґедиміна — в 20-х pp. XIV ст. Близько 1360 р. Ольгерд Ґедимінович забрав під владу Київщину і заснував у місті нову князівську литовську династію. Першим її князем був Володимир Ольгердович". Оскільки він був сином великого князя литовського, під час його правління (до 90-х pp. XIV ст.) київське князівство мало елемент державної самостійності в складі Литви, а Київ залишався регіональним центром з осібним литовським, але православним князем на чолі.

Ситуація змінилась з усуненням від влади Володимира Оль-гердовича великим князем литовським Вітовтом. Обстоюючи незалежність Литви від Польщі і зміцнюючи централізацію своєї держави, Вітовт ліквідував на території України іі удільні князівства. Литовський князь став засновником замку на Замковій горі (близько 1396 p.). І хоча свідчень про будівництво Вітовтом костьолу в Київському замку не маємо, як і докладних знань про замок у цей період, думаємо, як апологет католицтва він мав створити першу в історії київських замків католицьку споруду, тим паче, що й у 20-х pp. XV ст. Вітовт мав Київ за свою резиденцію і періодично мешкав тут.

Після 1440 p.. коли у Київ було повернуто на княжіння сина Володимира Ольгердовича — Олелька Володимировича, прокатолицька політика у місті на певний час знову згасає. Останнім київським князем перед ліквідацією князівства і утворення воєводства став Симеон Олелькович — і це був перший і останній київський князь-католик. Втім, всі історики зазначають, що він турбувався більше православними справами — намагався відродити у Києві самостійну митрополію, відбудовував

Успенський собор Лаври. За весь час, до 70-х pp. XV ст.. відомості про замок відсутні, крім того факту, що у 1416 р. він витримав важку облогу золотоординського хана Едигея, який спустошив весь поза замковий Київ і Лавру.

Після зміни статусу Киева зі столиці князівства на воєводське місто в замку оселяються воєводи, католики-литвини. Перший -Мартин І’аштольд — прибув до замку 1471 р. (з третьої спроби ввійти в місто, яке не приймало його. — не княжича і не православного). Разом з воєводою приїхав і його брат Станіслав, що мав єпископський сан (проте в списку київських католицьких єпископів він не значиться). Відтак у замку з’являється будинок воєводи та від 1473 р. маємо мемуарну згадку венеціанського дипломата А Контаріні, який проїздом відвідав Київ, про те, що він вислухав після прийому в Гаштольдів службу божу, і це дає нам підстави вважати, що в замку могла міститись якась католицька сакральна споруда, або хоча б приміщення*. Сам замок дипломат називає «укріпленням, яке загалом дерев’яне», і хоча згодом, у 1480 р„ велінням великого князя Казимира замок «оправляється» (реконструюється), вже 1482 р. він був ущент зруйнований Менглі-Гіреєм. атодішнього воєводу Хоткевича забрано в полон.

Комментарии запрещены.