Католицькі святині Київського середньовічного замку

Католицькі святині Київського середньовічного замку

Нашестя не зупинило життя міста, але стало тою віхою, яка фіксувала зміну його реального статусу. Протягом другої половини XII-XIII ст. розгромлений Андрієм Боголюбським і спустошений Батиєм Київ вже не був суперником Константинополя  навіть не визнавався удільними руськими князями як столиця. D   Хоча деякий час він ще залишався столицею регіону, уваги католицьких місіонерів і дипломатичних представництв від Ватикану вже не привертав. Руське київське єпископство було фактично ліквідоване. Отже, наступні католицькі споруди постали лише з часом -у новому Київському замку, цитаделі нової влади.

yle=’text-indent:20.0pt’>Справді, якщо дійсним є усталене в історії Києва твердження про «литовсько-польське панування та католицьке гноблення у XIV-XVII ст.», то де. як не в Київському замку, в його католицьких храмах воно мало б мати підтвердження? Від давньоруської доби в місті, власне, автономні православні культурні осередки:  Поділ, князівський замок на лівому березі і чернеча Лавра. І Іова доба утверджувала себе на відносно новому місці — Замковій горі, яка. домінуючи над Подолом. сама не перевищувала висот спустілих князівських гір. виявляючи тим ярусну тектоніку київських культур: нове Верхнє місто не могло перевищувати в політичному і культурному значенні старокиївськи й Дитинець. Позбувшись статусу митрополії (київський митрополит залишив місто 1299 p.). князівського правління (1396 p.). Верхнє місто ставало нової західної влади, що не бажала асимілюватись з місцевим низом-подолом. Правобережний замок став місцем перебування польських воєвод, переважно католиків, а київські православні князі литовської династії XIV-XVct. там не жили, вони мали осібний лівобережний замок.

Київський замок із замкових фортечних укріплень України, архітектура яких кореспондувалась з європейською традицією оборонного зодчества. Структура міста — з замком на горі, в оточенні ремісничого поселення в низині. — типова для середньовічної Європи. Особливістю Києва є тс, що замок посів не найвищу, а найближчу до Подолу гору. Київський замок є прикладом фортифікаційної архітектури України XV-XVI ст.. про яку К. Щероцький зауважує, що замки будували і по способу крижацькому (хрестоносців), і руському, а сучасні дослідники замків України (В. Заболотний. О. Лесик) підтверджують симбіоз русько-візантійської фортифікаційної традиції з сучасною європейською в ряді пам’яток. Замки литовської і польської влади в Україні мали найрізноманітнішу структуру — від компактних геометричного абрису замкнених зблокованих будівель (західна традиція) до укріплень, розташованих на розлогих плато і захищених масивними стінами (руська традиція). Саме до останнього типу належав воєводський замок у Києві, маючи, проте, деякі західноєвропейські риси. В будь-якому разі обов’язковою складовою такого замку був культовий об’єкт — каплиця чи храм, окремо розміщений в середині замкового подвір’я чи вбудований в структуру оборонних укріплень.

Загальна структура Київського замку відома з кількох ревізійних описів, побіжних автентичних свідчень та панорамних зображень першої половини XVII ст. На підставі цих даних у 70-х pp. XX ст. постала історико-графічна реконструкція замку П. Юрченка і відповідна їй загальноприйнята в історичних та довідкових виданнях теза про існування в замку католицького костьолу. Хронологічні рамки його існування, як правило, не наводяться, як і будь-які архітектурознавчі уточнення щодо його форм. Серед дослідників київських католицьких споруд лише А. Стороженко наводить дані про існування у замку католицької каплиці наприкінці ХМ ст..

Як і у випадку з костьолом давньоруських часів, прослідкуємо всі історичні обставини, що передували появі костьолу в замку. аби упевнитися щодо датування цієї споруди, а отже. її архітектурної стилістики. Слід визнати, що крім логіки необхідності існування костьолу в цитаделі католицької влади, аргументів та фактичних даних щодо дійсного його там знаходження немає.

Наприкінці XIII ст. Золота Орда, що підкорила Русь, і зокрема Київ, підупадає. Натомість Литва, зміцніла в обороні від натиску німців, починає експансію на схід. Під її впливом Київ перебуває вже в часи великого князя литовського Ґедиміна — в 20-х pp. XIV ст. Близько 1360 р. Ольгерд Ґедимінович забрав під владу Київщину і заснував у місті нову князівську литовську династію. Першим її князем був Володимир Ольгердович". Оскільки він був сином великого князя литовського, під час його правління (до 90-х pp. XIV ст.) київське князівство мало елемент державної самостійності в складі Литви, а Київ залишався регіональним центром з осібним литовським, але православним князем на чолі.

Ситуація змінилась з усуненням від влади Володимира Оль-гердовича великим князем литовським Вітовтом. Обстоюючи незалежність Литви від Польщі і зміцнюючи централізацію своєї держави, Вітовт ліквідував на території України іі удільні князівства. Литовський князь став засновником замку на Замковій горі (близько 1396 p.). І хоча свідчень про будівництво Вітовтом костьолу в Київському замку не маємо, як і докладних знань про замок у цей період, думаємо, як апологет католицтва він мав створити першу в історії київських замків католицьку споруду, тим паче, що й у 20-х pp. XV ст. Вітовт мав Київ за свою резиденцію і періодично мешкав тут.

Після 1440 p.. коли у Київ було повернуто на княжіння сина Володимира Ольгердовича — Олелька Володимировича, прокатолицька політика у місті на певний час знову згасає. Останнім київським князем перед ліквідацією князівства і утворення воєводства став Симеон Олелькович — і це був перший і останній київський князь-католик. Втім, всі історики зазначають, що він турбувався більше православними справами — намагався відродити у Києві самостійну митрополію, відбудовував

Успенський собор Лаври. За весь час, до 70-х pp. XV ст.. відомості про замок відсутні, крім того факту, що у 1416 р. він витримав важку облогу золотоординського хана Едигея, який спустошив весь поза замковий Київ і Лавру.

Після зміни статусу Киева зі столиці князівства на воєводське місто в замку оселяються воєводи, католики-литвини. Перший -Мартин І’аштольд — прибув до замку 1471 р. (з третьої спроби ввійти в місто, яке не приймало його. — не княжича і не православного). Разом з воєводою приїхав і його брат Станіслав, що мав єпископський сан (проте в списку київських католицьких єпископів він не значиться). Відтак у замку з’являється будинок воєводи та від 1473 р. маємо мемуарну згадку венеціанського дипломата А Контаріні, який проїздом відвідав Київ, про те, що він вислухав після прийому в Гаштольдів службу божу, і це дає нам підстави вважати, що в замку могла міститись якась католицька сакральна споруда, або хоча б приміщення*. Сам замок дипломат називає «укріпленням, яке загалом дерев’яне», і хоча згодом, у 1480 р„ велінням великого князя Казимира замок «оправляється» (реконструюється), вже 1482 р. він був ущент зруйнований Менглі-Гіреєм. атодішнього воєводу Хоткевича забрано в полон.