Домініканські храми. Дерев’яний костьол св. Трійці (XIV-XVI ст.)

Домініканські храми. Дерев'яний костьол св. Трійці (XIV-XVI ст.)

Час утвердження католицтва і перші католицькі побудови у по монгольському Києві є досить непевними. Проаналізуємо історичні обставини щодо можливості побудови костьолу в проміжку часу від початку XIV (один з варіантів дати першого побудування — 1321 р.) до першої половини XVII ст. (таку дату спорудження першого костьолу у по монгольському Києві наведено в інших виданнях).

Від початку XIV ст. на Київ розповсюджується вплив Литви. М. Закревський зазначає, що вже 1321 р. великий князь литовський Гедимін проголосив за грамотою Папи Іоана XXII у Києві католицьку віру, ввів духовенство і призначив єпископа Генріха. Справді, в ті роки територія Київщини була відокремлена як осібне католицьке єпископство. Але слід зауважити, що у 1321 р. Гедимін не міг проголошувати в Києві католицтво, він залишався язичником і виявляв віротерпимість до кінця днів (показовою є його відповідь папським нунціям у 1324 p. Нехай християни (католики) вшановують Бога по-своєму, руські по-своєму, а ми вшановуємо Бога по своєму обряду). Отже, заходи курії щодо утвердження нового католицького Київського єпископства мали декларативний характер, ніяких свідчень про будівництво у Києві храму не маємо. Єдине, що слід зауважити стосовно XIV ст., — це те, що одному з тогочасних київських князів стали згодом приписувати надання в місті привілеїв домініканському монастирю. Розглянемо це докладніше, аби визначити, чи були у місті домініканці в XIV ст.

В останні перед приєднанням до Литви десятиліття у Києві правили православні князі: так само і нові князі литовської династії, Ольгердовичі, тримались східного християнства. Але довгий час у працях з історії Києва Володимир Ольгердович, перший литовський київський князь (1360 р. — близько 1392 p.), мав репутацію «православного, що більш турбувався про католиків», — і це через напівміфічні грамоти 1411 p., якими він, нібито, надав прав і володінь в місті домініканцям. Ці грамоти не існують, але у грамотах кінця XVI ст. йде посилання на підтвердження цих грамот сином князя. Проте є підстави сумніватись, що православний князь, володар досить незалежного князівства, в складі ще неохрещеної на католицтво (до середини 80-х pp. XIV ст.) Литви, надавав у місті католикам привілейних прав. Сумнівною є і сама сумісність підписів Володимира і Вітовта: до вигнання з Києва Володимира Вітовтом другий не мав нагоди підтверджувати незалежні розпорядження першого, а після вигнання (близько 1392 р.) Володимир вже не причетний до київської історії, -він помирає у 1398 р.

Проте дата 1411 р. все ж не є випадковою: в ті самі роки (Городельська унія 1413 р.) починається касація громадянських прав православних підданих. Великий князь Вітовт мав Київ за свою резиденцію (90-ті pp. XIV ст. — 1430 p.), заснував там замок і міг сприяти відродженню у місті домініканського ордену. У 1415 p.. «бачачи, що православний московський митрополит турбується лише розграбленням Св. Софії і збором дані», Вітовт висилає до Москви його представників. Натомість Київ знов отримав, хоч. думаємо, номінально, призначеного Папою єпископа.

У реєстрі католицьких єпископів Києва зазначено, що в проміжок 1410-1429 pp. «король Владислав Ягеллон виділив на утримання єпископів землі і збудував у Києві храм»’. Можливо, це повідомлення стосується костьолу в Київському замку, заснованому Вітовтом? Майже збігається з цим інформація з каталогу київських митрополитів, наведеного в «Описі

Софії- преосвященного Євгенія (Болховітінова): «В літо 1433 в Києві перший костьол римський збудовано і першого біскупа поставлено» 130). Якщо костьол тоді таки збудували, і він рахувався початково як єпископський, то врешті міг бути перейнятий орденом (представники якого і були найчастіше Київськими єпископами), бо за пізнішими повідомленнями XVI ст. єдиний у місті храм належав домініканцям.

Отже, коли престол Києва було відновлено за династією Ольгердовичів і в Києві сів Олелько Володимирович (1440-1454 pp.). йому, можливо, було вже кому надавати привілеї і «покірливий князь» міг підписати «грамоти дражайшого батька Володимира». Принаймні, за століття по Олельку Володимировичу, як це засвідчує люстрація 1552 p.. домініканці з цих прав в місті користувались: «помірне від збіжжя (хліб, зерно) йде на св. Трійці». Але що являла собою організація київських домініканців. їх костьол і чи задовго до 1552 р. він був збудований? Загалом про їх присутність і діяльність в Києві (до згадки в люстрації 1552 р. про збір ними мита) нічого невідомо.

Можливо, v визначенні датування розбудови домініканців у місті слід орієнтуватись на час актуалізації самого привілею, якого домоглись домініканці: з якого часу на Київщині налаштовується виробництво і експорт зернових, зокрема пшениці (доти експортувались воли, пушнина, мед), і відтак мито на зерно стає вельми прибутковим? За М. Грушсвським такі економічні зрушення настали лише в середині XVI ст., тобто можливість брати помірне з зерна, що ввозилось до міста на продаж, навряд чи могла посгати раніше. Отже, при нічим не підтвердженій «присутності» домініканців у Києві в 1321 р. («Гедимінове єпископство»), у 1411-1412 pp. («Вітовтовсєпископство» та «Володимиро-Вітовтові грамоти» домініканцям), v 1433 р. (єпископство, занотоване в Київському каталозі митрополитів)*, думаємо, з середини XVI ст. орден дійсно починає утверджуватись у місті. В цей час домініканці активізують зусилля для проведення канонізації Яцека Одровонджа як святого і просвітителя, пропагуючи його київське служіння.

Орден звертає пильну увагу на ново приєднане до Польщі, відроджуване в своєму торговельно-економічному значенні, місто.