Бердичівський семінарський храм св. Варвари

Бердичівський семінарський храм св. Варвари

Найприкметніший в цьому відношенні є Бердичівський семінарський храм св. Варвари, відомий як місце вінчання О. Бальзака та Е. Ганської. Ця елегантна цегляна тринавова чотиристовпна базиліка має на фасаді барокові риси в подвоєнні пілястр, декоративному вінчанні отворів, елементах фронтону, нині замурованих порталі та розі. Житомирський бернардинський семінарський костьол — теж цегляна тринавова базиліка (зблокована з келіями монастиря) — має. необарокові деталі, багате декоративно-художнє оздоблення в інтер’єрі. Прикметно, що костьоли в класицистичному стилі будують в маєткових фундаціях-у Білій Церкві, Умані, Смілі. Семінарські ж та орденські костьоли отримують форми з елементами необароко.

Костьол у Білій Церкві є акцентною в містобудівному значенні містечка спорудою. Це чи не перший з костьолів Київщини храм з хрестоподібним планом; над середохрестям він має величний класицистичний купол. Рівнозначними є трансепт і хор (з напівкруглою апсидою і симетричними сакристіями). Вхід вирішено як монументальний чотириколонний портик коринфського ордера, фланкований значними двох’ярусними. Дзвіниці та торці трансепта прикрашені коринфськими пілястрами. Загалом цей храм порівняно з щойно розглянутими е більш монументальним, масивнішим і великомасштабним.

Пам’яткою раннього класицизму с Житомирський кафедральний храм, чергово перебудований 1801 р. Його фасад являє собою тридільну композицію, де риси класицизму проступають яскравіше, ніж у сучасних йому спорудах. Центральна частина фасаду — двох’ярусна ордерна композиція, завершена східчастим фронтоном. Пілястри та антаблемент класичного коринфського ордера створюють лаконічні членування. При тому фланкуючі центральну частину трьох’ярусні башні-дзвіниці з подвоєними банями і стрімкими високими шпилями мають риси більш вільної барокової стилістики.

Отже, в перші десятиліття XIX ст. у католицькій архітектурі Київщини вибувається утвердження класицистичної стилістики (при збереженні в ряді об’єктів певних елементів бароко). 36у-довано надзвичайно багато монументальних мурованих храмів, розбудову веде майже виключно біле духовенство. Від даного періоду збереглось чи не найбільше пам’яток (38 % від кількості збудованого). Активна розбудова костьолів була характерна щодо тогочасної польської релігійно-патріотичної консолідації, яка вилилась зрештою в польське повстання 1830-1831 pp.

Після повстання сувора політика Миколи І створила несприятливі умови для будівництва костьолів. Протягом 1832-1833 pp. практично всі існуючі на той час католицькі монастирі у Київськії! (Житомирській) діоцезії були ліквідовані’. Одночасно було скасовано 12 монастирів. Втім орденські храми переважно зберігались і навіть не закривались, не переосвячувались на церкви, а ставали парафіяльними. Відносно новобудов, перша з них постає вже у 1834 p., але загалом протягом цього періоду (до 1863 р.) було збудовано небагато — 6 храмів. Цікаво, що власне всі ці споруди постали одночасно, але лише після смерті Миколи 1 (1855 p.). Храми були парафіяльними, кам’яними (цегляними). Два з них збереглись (костьоли в Монастирищі 1853 р. та в Радомишлі другої половини XIX ст.).

Як продовження цього періоду розглянемо наступні тридцять років. Після польського повстання 1863-1864 pp.. яке. як і попереднє, розповсюджувалось і на територію Правобережної України, на Київщині було ліквідовано ще кілька католицьких монастирів (зокрема капуцинський у Ходорові. домініканський у Лю-барі). І хоча Олександр II не вживав вагомих репресивних заходів, підйому католицького храмобудування в цей період ми не спостерігаємо. Чотири кам’яні парафіяльні храми за ці ЗО років — досить низький показник. Можливо, низька храмобудівпа активність зумовлена новими соціальними захопленнями нового покоління (ці десятиліття — час зміни соціальної групи фундаторів з аристократії на міщан-різночинців). позитивістською науковою налаштованістю цих поколінь. Не час поширення соціалістичних, нігілістичних, народницьких, анархістських, марксистських захоплень, що мали певне значення і в польських колах. Позатим. оскільки збудовані за всі попередні часи костьоли існували і функціонували, потреба в новому будівництві була незначною.

Два зі збудованих у цей період храмів збереглись і до сьогодні: це костьоли в Малині 1884 р. та в Сквирі 1885 р. У стилістичному відношенні архітектура другої половини XIX ст. позначена історичним ретроспективізмом та еклектизмом різностильових форм. Такими постають і католицькі храми. Тепер католицька архітектура власне не вирізняється з контексту сакральної архітектури регіону. В тогочасному досвіді і православної, і католицької архітектури, як і загалом в архітектурі XIX ст.. є втраченою природна усталеність стилю, стиль стає об’єктом пошуку і штучного формування.

Останній з визначених нами періодів становлення католицького храмобудування на Київщині припадає на останні десятиліття перед Першою світовою війною. Це час презентації модерну, стильового напрямку, що. як і попередні ретроепсктивізм та еклектизм, має штучну ідеологічну основу «пошуку стилю» (але тепер нового, не історичного стилю) і розпадається на чи не взаємо виключальні напрямки (модерн декоративний, раціоналістичний, народний, експресивний, історичний).

Власне всі храми, збудовані цього часу, збереглись досі, всі вони — вибудувані професіоналами — мають неоісторичну стилістику. Костьол у Фастові запроектований архітекторами В. Домбровським, Ф. Троупянським. Це тринавова базиліка з атрибутами неороманського та неоготичного стилів. Саме в такій стилістиці збудував київський костьол 1913 р. і діоцезальний архітектор К. Іваницький. До готики звертались і автори конкурсних та реалізованого проектів київського Миколаївського костьолу. Готика вважається польськими католиками початку XX ст. як національний стиль. У забудові Києва взагалі відзначають симптоматичність нсоготичних форм для будинків польських власників. Відтак природно форми неоготнчної архітектури закріплюються й у католицьких побудовах.

З наведеного огляду будівництва католицьких храмів Київщини (Київської, згодом Житомирської діоцезії) періоду XIII — початку XX ст. можемо зробити такі висновки: всього за цей час було споруджено 99 храмів, з них більше половини (59 костьолів) збудовано в період бароко. Зафіксованими іконографічно, відтак доступними архітектурознавчому аналізу, є 32 пам’ятки, збереженими і функціонуючими є 27 об’єктів. Як характерні стильові риси католицького храмобудування на Київщині можемо вказати такі положення.

• Католицька архітектура на Київщині розвивалась в руслі загальноєвропейського стильового становлення; вона являла собою оригінальну стильову архітектурну традицію на фоні місцевої в добу бароко і була слабше від неї диференційована в часи раннього середньовіччя та в часи класицизму й ретроспективізму XIX ст.

• Католицька архітектура на Київщині складає невеликий відсоток від загальної кількості сакральних будов, її пам’ятки постають в місцях проживання католицьких (польських) спільнот, с фундованпми і будованими завжди «власними силами» — на землях, належних польським володарям, на їх кошти, придворними або діоцезальними католицькими архітекторами (всі відомі архітектори костьолів Київщини є католиками-поляками), за взірцями католицької європейської архітектури.

• Відмінність сакральної католицької архітектури регіону від місцевої православної має передумови в різночитаннях особливостей літургійної відправи, її теологічного осмислення, сценаріїв храмових дійств. Для православної традиції прийнятною є доцентрова просторова структура, хрестово-купольна модель храму; для католицької — лише динамічно глибинна, базилікальна. Католицькі храми на Київщині є завжди (за виключенням двох, створених в епоху панування центричних класицистичних моделей) базилі-кальними, глибинними, з подовженим хором, переважно вираженим середохрестям, ізольованими сакрнстіями. Якщо в православній архітектурі переважає об’ємне пірамідальне всефасадне вирішення, то в католицькій об’ємна композиція не є домінантною, панівне значення має головний фасад, композиція переважно однофасадна.

• В XIX ст. з часу надконфесійних класицистичних захоплень, в добу історичних стилізацій, католицька архітектура Київщини виділялась на тлі православної зверненням до неого-тичних форм, що сприймались як знаково католицькі.

• На Київщині в добарокові часи та період бароко розбудову католицьких храмів вело майже виключно чорне духовенство; архітектура цих періодів — орденська, що має відповідні традиції, властиві кожному окремому ордену. Але від кінця XVIII ст. і протягом XIX будуються майже виключно храми білого духовенства, монастирі ліквідуються.