Володимирський собор
Останні публікації

Огляд творів В. М. Васнецова

Огляд творів В. М. Васнецова

Після огляду «Гріхопадіння» спустимося до низу, де продовжимо огляд творів В. М. Васнецова. Звернемося до ікон головного іконостасу. Богородиця зображена прекрасною молодою дівчиною з виразно єврейськими рисами обличчя — смаглявою, з напівопущеними віями, сором’язливою, строгою й сумною. Вона сидить на невисокому троні, по-східному пишно оздобленому. На ній темно-синій плащ і зеленувато-голубий хітон. Вишукано підібране поєднання барв гармонує з вираженням скорбної думи, затаєної в молодих рисах обличчя. В лівому кутку на підставці сувій з пророцтвом Ісайї: «Той явленъ бысть за гръхи наши и мучень бысть за беззаконнія наши». Крізь велику покірність вищій волі вжахнулось серце Матері передчуттям Синових мук, і Вона міцно притисла Його до себе, ніби бажаючи своїми обіймами захистити від майбутньої Голгофи. Немовля довірливо і ніжно пригорнулось до її щоки. У нахилі голівки дитяча безпомічність, що контрастує з прозірливим і строгим поглядом великих, таємничо-голубих очей, які знають — для того Його послав Отець, щоб сповнилось пророцтво, що затьмарило скорботою душу Його Матері.

Ікона «Христос-Спасителъ». У досить традиційне трактування образу Бога-Сина Васнецов додав своє бачення. Спаситель, сидячи на царському троні, благословляє всіх жестом правиці і розкритим Євангелієм у лівій руці. Згідно з традиціями давньоруського іконопису обличчя — умовно-правильне і дещо неземного характеру; в ньому художник відобразив ідею Бого- людини. Тільки іконописна суворість і сухість зображення змінились тут глибокою покірливістю, співчутливим і все проникним почуттям любові. Пишно оздоблений трон і яскраві шати, в яких зображено Христа, становлять деякий дисонанс, з наведеними на іконі словами. В книзі, що в Його руці, написано: «А щє кто хочеть по идти, да отвержетея себе и возьметь кресть свой и по мне грядеть». Заклик до зречення природніше поєднувався б з іншим образом — босим бездомним теслею. Такий образ вибрав для себе Син Божий в земному втіленні, а не розшиті шати, мармур і золото. Творці храму, ніби передчуваючи особливе значення кафедрального собору, вирішили, що в розписах доречніший трон, ніж вериги.

Ікона «Святий великий князь Володимир». Про хрестителя Русі є багато літератури, написаної віруючими з різними його оцінками. Та ніхто не може заперечити його як творця могутньої держави. Недарма Св. Володимира зображено на сучасних грошових знаках України. Створюючи образи рівноапостольного князя, художник спирався на письмові джерела різних епох. У «Полном православном богословном энциклопедическом словаре», виданому 100 років тому в Санкт-Петербурзі, сказано:

«Володимир Святий, син великого князя київського Святослава, в ранньому віці був взятий ним до себе на князювання новгородцями. Під проводом дядька Добрині пішов до варягів і, набравши там дружину, оголосив війну старшому братові Ярополку: Щоб ослабити його сили, напав на полоцького князя. розбив його і взяв за жінку дочку його Рогніду. Ярополк загинув від рук двох варягів, а Володимир сів на київський престол у 978 році. Приєднанням міст Червоної Русі він закінчив справу об’єднання слов’ян навколо Києва; він усмирив радимичів, хорватів і в’ятичів». Та найважливішою справою Володимира було освячення Русі християнством. До цього спонукали такі обставини. Візантійський імператор Василій звернувся до Володимира з проханням допомогти йому справитися з хозарським ватажком Вардою Фокою. Володимир погодився за умови віддати за нього заміж сестру імператора Анну, Василій — з умовою, що Володимир прийме хрещення. Коли Володимир хрестився, то допоміг Васйлію розбити хозар. Потім, у 989 році, напав на грецьке місто Корсунь, взяв там усе необхідне для облаштування християнської церкви на Русі: «посудини церковні й ікони і мощі святого великомученика Климента й інших святих». Саме ж м. Корсунь віддав Васйлію як викуп за наречену. Повернувшись додому, Володимир видав указ, що зобов’язував усіх хреститися. Він знищував ідолів, споруджував християнські храми, облаштував християнську церкву Богородиці (996 p.). Управляв князівством з великим християнським смиренням. За словами митрополита Іларіона, він був «одежею для голих, живильником голодних, прохолодою для спраглих, помічником удовицям, заступником кривджених, збагачувачем убогих». Помер Володимир 15 липня 1015 року; За його справи народ назвав його «красним сонечком», а руська церква зарахувала до лику святих і нарекла «рівноапостольним».

Комментарии запрещены.